Ця історія сталася на одному з виїздів місцевої бригади бурильників. Вони знайшли таке під землею, від чого були шоковані всі навколо.

Теплий весняний день не віщував ніяких пригод, радуючи ароматом квітучої акації і ніжним вітерцем. Я вийшов на балкон свого будинку на дачі, стою курю: “пташки співають, краса”, подумав я. Як раптом, спів урвався гулом техніки – неозброєним оком я побачив що їде бур. Я теж працюю бурильником і до моїх сусідів заїхала моя фірма, мабуть вони замовили буріння свердловин на воду. Я був у відпустці, але вирішив долучитися до справи ну і заробити заодно (в бригаді я цінувався і мені завжди були раді). Прийшов до сусідів, зустрівся зі своїми колегами і поки фахівці чаклували навколо міток, ми пройшлися біля будинку. Повернулися через хвилин 20 і приступили до буріння. Потрібно було пробурити свердловину на воду глибиною близько 30 метрів. Коли вже почали бурити звернули увагу, що в зумф для глинистого розчину вимивається щось дивне…

Ми не надали цьому значення, думали мовляв порода якийсь глини – викопували шматки якийсь жовтої породи. Як раптом, до нас підійшов власник двору і з широко відкритими очима дивився на те, як ми буримо. Він тихо сказав: “почекайте, чи не буріте”. Ми зупинилися і почали дивитися на нього. Господар сказав, що він передумав і що заплатить нам за буріння свердловин на воду, але сказав не продовжувати вести роботи. Ми згорнули роботу, прибрали за собою і розійшлися – я додому, а хлопці назад на базу. На наступний день дзвінок у двері – поліція. Я був шокований, але незабаром від почутого мурашки пішли по шкірі…

Виявляється, ми вчора коли бурили навіть не помітили, що в зумфе намилось дуже багато бурштину, якого взагалі не повинно бути тут. Згідно із законом, його нелегальний видобуток заборонено. Виявляється, один з наших буровиків зрозумів в чому справа відразу і почав ці камені приховувати до себе і коли приїхав додому, тут же почав їх збувати. На цьому поліція його і впіймала – жадібність згубила людину. Загалом тепер ми всі були замішані в злочині. Розслідування тривало тиждень і в підсумку винним нікого не змогли зробити – всі почали відмовлятися, що ніхто нічого не знав, та й взагалі тут бурштину бути не повинно.

Ця новина швидко розлетілася по всій окрузі і привернула увагу преси. Такої популярності наш край ще не знав. Ось так, прекрасний весняний деньок мало не змінив моє життя в гіршу сторону. А чи зберіг десь у себе шматочок бурштину жадібний сусід… так і залишилося загадкою.